Віра в Останній день

Мусульманин вірить, що смерть не є кінцем буття, а переходом від оселі вчинків до вічного життя, яке є справжнім початком для кожної людини. Тоді як неуважні вважають смерть кінцем, віруючий усвідомлює її як пробудження від земної неуважності, коли починається життя барзаху (проміжний стан), що передує вічному блаженству або болісному покаранню; це робить віруючого постійно готовим до зустрічі з Богом через покаяння, прохання про прощення та повернення прав їхнім власникам.

Усвідомлення Останнього дня є основоположним стовпом, що впорядковує життя віруючого; він бачить похорони та могили й пригадує, що це його доля, але не піддається відчаю, а судить себе до того, як буде пізно. Щирий віруючий знаходить у згадці про Останній день допомогу в терпінні під час праведних дій та сильний внутрішній стимул, який утримує від вчинення гріхів — в надії на Божу прихильність і в страху перед Його покаранням у день, коли серця й погляди переміняться.

Коли настане Судний день і люди будуть воскресені з могил, кожна людина воскресне в тому стані, у якому померла; усіх поведуть на збір, щоб вони постали перед судом Божої справедливості. У той важкий день кожна людина прочитає свою книгу, у якій записані її діла з надзвичайною точністю; ні становище, ні багатство не врятують, — врятується лише той, чиї діла були праведні, а той, хто слідував за своїми пристрастями й ослухав Бога, зазнає приниження, бо кожному буде віддано за його вірою й ділами.

Рівні мешканців Раю відрізняються залежно від їхньої щирості й старань; це оселя, яку Бог приготував для побожних, що терпіли в світі заради істини. А ті, хто відкидає і впертий у своєму невір'ї, зазнають покарання за своє наполегливе відкинення, коли в День воскресіння усвідомлять велику втрату й зрозуміють, що каяття вже не допоможе. Тому віруючий прагне бути серед тих по правиці, хто сподівається на Боже милосердя й прощення, і уникає всього, що може викликати Його гнів і кару.

يؤمن المسلم بأن الموت ليس نهاية الوجود، بل هو انتقال من دار العمل إلى حياة أبدية هي البداية الحقيقية لكل إنسان. فبينما يرى الغافلون الموت غايةً، يدرك المؤمن أنه يقظة من غفلة الدنيا، لتبدأ حياة البرزخ التي تسبق النعيم المقيم أو العذاب الأليم، مما يجعل المؤمن دائم الاستعداد للقاء الله بالتوبة والاستغفار ورد الحقوق لأهلها.

إن استحضار اليوم الآخر يُعدُّ ركناً أصيلاً يضبط حياة المؤمن؛ فهو يرى الجنائز والقبور فيتذكر أنها مصيره، لكنه لا يجزع بل يحاسب نفسه قبل فوات الأوان. فالمؤمن الصادق يجد في استذكار الآخرة عوناً على الصبر على الطاعات، ووازعاً قوياً يمنعه من ارتكاب المعاصي، طمعاً في رضا الله وخوفاً من عقابه يوم تتقلب فيه القلوب والأبصار.

عند قيام الساعة وبعث الناس من قبورهم، يُبعث كل امرئ على الحالة التي مات عليها، فيساق الجميع للحشر ليقفوا أمام محكمة العدل الإلهي. في ذلك اليوم العصيب، يقرأ كل إنسان كتابه الذي سُجلت فيه أعماله بدقة متناهية، ولا يغني فيه جاه ولا مال، بل ينجو من كان عمله صالحاً، ويذلُّ من اتبع هواه وعصى ربه، فلكل جزاؤه بحسب إيمانه وعمله.

تتفاوت منازل المؤمنين في الجنة بحسب إخلاصهم وجهادهم، وهي دار أعدها الله للمتقين الذين صبروا في الدنيا على الحق. أما المنكرون المعاندون فيلقون جزاء إصرارهم على الكفر، حيث يدركون يوم القيامة عظم الخسارة حين لا ينفع الندم. لذا، يسعى المؤمن ليكون من أصحاب اليمين الذين يرجون رحمة الله وعفوه، ويجتنب كل ما يؤدي إلى سخطه وعذابه.