Віра в передвизначення

Віра в передвизначення в ісламі не означає детермінізм чи пасивність, а визнання Божої волі за одночасним підтвердженням людської відповідальності. Божа справедливість не вимірюється обмеженими людськими мірками; так само як учень може вважати покарання вчителя несправедливим, хоча насправді воно корисне й справедливе для нього, так і Божі передвизначення можуть здаватися нам незрозумілими, але в своїй суті вони — мудрість і справедливість, які ми не в змозі повністю охопити.

Бог дав людині розум і волю, і покликає її до відповідальності в межах її здатності та свободи. Тексти, які натякають на примус, стосуються космічних явищ поза нашою владою, за які раб не питатиметься, тоді як вчинки, що тягнуть за собою винагороду або покарання, належать до сфери людського вибору. Отже, напуття і заблукання — наслідок зусиль людини й її діл, які вона обрала своєю вільною волею.

Праведні попередники сприймали віру в передвизначення як стимул до дії, зусиль і вживання засобів, переконані, що прожиток і строк життя визначені, тож вони працювали наполегливо й покладалися на Бога без лінощів або байдикування. Однак виправдовувати недбалість чи гріх посиланням на передвизначення — слабкий і відкинутий аргумент, бо людина не знає свого майбутнього, натомість піддається своїм пристрастям; ніхто не має виправдання для нехтування тим, чого Бог наказав.

الإيمان بالقدر في الإسلام لا يعني الجبر أو التواكل، بل هو إقرار بمشيئة الله مع إثبات مسؤولية الإنسان. إن عدالة الله لا تُقاس بمقاييس البشر القاصرة؛ فكما قد يرى التلميذ تأديب معلمه ظلماً وهو عين العدل لمصلحته، قد تبدو لنا أقدار الله غامضة، لكنها في جوهرها حكمة وعدل لا نحيط بكافة جوانبهما.

يعطي الله الإنسان عقلاً وإرادة، ويحاسبه في نطاق قدرته وحريته فقط. النصوص التي توحي بالإجبار تشير إلى أمور كونية فوق طاقتنا لا يُسأل عنها العبد، بينما الأعمال التي يترتب عليها الثواب والعقاب هي في دائرة اختيار الإنسان. لذا، فإن الهداية والضلال هما نتيجة لسعي المرء وأعماله التي اختارها بإرادته الحرة.

اتخذ السلف الصالح من الإيمان بالقدر دافعاً للعمل والجهاد والأخذ بالأسباب، مؤمنين أن الرزق والأجل مقدران، فعملوا بجد وتوكلوا على الله دون كسل أو خمول. أما الاحتجاج بالقدر لتبرير التقصير أو المعصية فهو حجة واهية ومردودة، لأن الإنسان لا يعلم غيبه، بل يستجيب لشهوته، فليس لأحد عذر في ترك ما أمره الله به.